Відомий з XVI ст., розташований на Подолі. Монастир первісно названий на честь святих Флора і Лавра, нині — Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир.
Київський Свято-Флорівський Вознесенський монастир – це православний жіночий монастир, розташований у Києві на Подолі, біля Замкової гори (Киселівки). Спочатку він був присвячений святим Флору і Лавру. Він вперше згадується у джерелах у 1441 році. У другій половині 16 століття протопоп Яків Гулькевич відновив монастир, і в 1566 році за указом польського короля Сигізмунда II Августа він отримав його у довічне володіння. У 1632 році онук Якова, Богуш, відмовився від прав на монастир, залишивши його під керівництвом ігумені Агафії (Гуменицької).
Після ліквідації жіночого Київського Свято-Вознесенського монастиря на Печерську у 1712 році, черниці цієї обителі були переведені до Флорівського монастиря, який отримав сучасну назву і успадкував великі земельні володіння Вознесенського монастиря.
Пізніше тут почали будувати муровані будівлі: у 1732 році була освячена нова барокова Вознесенська церква, а у 1740 році була зведена дзвіниця. У другій половині 18 століття монастир став відомим центром літургійного гаптування завдяки ігумені Олені (баронесі де Жанті).
У 1758 році тут постриглася під іменем Нектарії, а у 1767 році прийняла схиму Наталія Долгорукова (вдова князя І.Долгорукова, відома як перша жінка-мемуаристка в історії Росії).
Сучасний ансамбль монастиря сформувався після пожежі 1811 року, коли за проектом А.Меленського замість згорілих дерев’яних споруд були побудовані нові кам’яні будівлі в стилі ампір, включаючи лікарняну Воскресенську церкву-ротонду (1824) та келії. У 1844 році до них приєдналася церква на честь Казанської ікони Богородиці, а у 1857 році – кладовищенська Свято-Троїцька церква, побудована на Замковій горі (знесена у 1936 році).
Серед священних реліквій монастиря особливо шанованою була чудотворна Руднянська ікона Пресвятої Богородиці, яку принесли в обитель у 1689 році, але вона була втрачена у радянські часи.
У 1828 році при монастирі була заснована лікарня, а у 1870 році – церковно-парафіяльна школа. На початку XX століття в монастирі проживало 132 черниці та 674 послушниці.
У 1929 році радянська влада закрила монастир. Під час Другої світової війни, у роки окупації Києва нацистами (осінь 1941), монастир відновив свою діяльність і продовжує її до сьогодні. Зараз монастир є частиною УПЦ (МП) (2007 рік) і налічує приблизно 170 сестер разом з послушницями.
“Киево-Флоровский Вознесенский монастырь” – взагалі то так на місці упокою написано. Керувала монастирем ігуменія Антонія від радянських часів Горбачова з 1985 року і до 2018 року коли й померла
Дуже цікаво було б побачити в окупованому Мелітополю, Маріуполю або Генічеську написи на українській мові. А Київі, де майже кожний третій-другий спілкується на мові країни агресорки це нормально. Тим більш в київських церквах які нібито перестали належати московському патріархату
Це все від того що в Київі війни нема з літа 2022 року. Так, бувають тривоги та прильоти але це не бентежить киян. У них війни нема, це в Україні йде війна
