На вулиці Січових Стрільців у Києві легко пройти повз будинок під номером 46, навіть не здогадуючись, скільки історій приховує ця невелика садиба. Двоповерховий особняк стоїть у глибині ділянки, майже схований за великими деревами. Від вулиці його відділяють кам’яна стіна та незвичайна стара брама.
На перший погляд здається, що будинок і брама належать до одного архітектурного ансамблю. Насправді між їх появою минуло близько пів століття.
Брама залишилася від зовсім іншого Києва. Колись за нею стояла церква, а навколо знаходився цвинтар.
Потім церкву знищили, ділянку перебудували, а після Другої світової війни тут почали зводити особняк для родини радянського генерала Миколи Ватутіна.
Однак сім’я Ватутіна в ньому не прожила жодного дня.
Зате пізніше тут мешкали відомі письменники, бували Максим Рильський, Олесь Гончар і Жоржі Амаду, працювали дитячі ясла та Палац новонароджених.
А через пів століття після будівництва робітники розібрали частину стіни й знайшли всередині послання від людей, які будували цей будинок у 1948 році.
Так маленький особняк на Січових Стрільців, 46 став своєрідною капсулою київської історії.
До особняка тут була Вознесенська церква
Історія ділянки почалася задовго до появи сучасного будинку.
У другій половині XIX століття тут знаходилася Вознесенська церква. За даними київських краєзнавчих джерел, храм був збудований у 1872 році у давньоруському стилі та мав три куполи і дзвіницю.
Навколо церкви існував цвинтар.
Особливо активно він використовувався у складні для Києва роки початку XX століття та революційних подій.
Сьогодні людині, яка йде вулицею Січових Стрільців, уявити на цьому місці кладовище досить складно. Навколо стоять багатоповерхові будинки, рухається транспорт, а сама садиба виглядає зеленим острівцем серед щільної міської забудови.
Проте одна матеріальна частина старого церковного комплексу пережила всі подальші перебудови.
Це брама, яку й сьогодні можна побачити біля будинку №46.
Це цікаво – Петро Болбочан – герой України часів УНР
Стара брама пережила церкву
Брама була споруджена наприкінці XIX або на початку XX століття.
Вона цегляна, трипрогонна, з великим центральним проїздом та двома меншими бічними проходами. Центральна частина завершена характерним фігурним фронтоном із круглим віконцем.
Збереглися й ажурні металеві ґрати.
Саме ця ошатна жовта споруда з елементами бароко сьогодні нагадує про церкву та стару забудову ділянки.
Причому брама є не просто декоративним залишком минулого.
Вона офіційно внесена до переліку об’єктів культурної спадщини Києва як пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення. Її охоронний номер 601-Кв.
Особняк за брамою теж є пам’яткою. Він має окремий охоронний номер 602-Кв.
Отже, за адресою Січових Стрільців, 46 сьогодні фактично сусідять два різні пам’ятники, які представляють дві різні епохи Києва.
Церкву знесли у 1930-х роках
Вознесенська церква не пережила радянської антирелігійної кампанії.
У 1930-х роках храм знесли. Зник і цвинтар. Історичні джерела згадують, що на звільненій території згодом з’явилася школа, яка була зруйнована під час Другої світової війни.
Після війни ділянка знову стала вільною.
Саме тоді почалася наступна глава її історії.
Тут вирішили побудувати особняк для сім’ї людини, ім’я якої протягом десятиліть було одним із найвідоміших у радянському Києві.
Будинок для родини генерала Ватутіна
Генерал Микола Ватутін командував 1-м Українським фронтом. У лютому 1944 року він був поранений під час сутички з підрозділом УПА на Рівненщині та 15 квітня помер у київському шпиталі.
Після його смерті радянське керівництво вирішило забезпечити родину генерала житлом у Києві.
Спочатку для забудови розглядалася інша ділянка, але зрештою місце під особняк визначили на тодішній вулиці Артема, 46, нинішній вулиці Січових Стрільців.
Проєкт доручили молодому архітектору Анатолію Добровольському.
На той момент ще мало хто міг передбачити, яку роль цей архітектор відіграватиме у післявоєнному Києві.
Архітектор майбутнього Хрещатика
Анатолій Добровольський згодом став одним із найпомітніших київських архітекторів радянського періоду.
Він брав участь у післявоєнній відбудові Хрещатика, у 1950-1955 роках був головним архітектором Києва. З його ім’ям пов’язані проєкти станцій метро «Хрещатик» та «Шулявська», Будинку художника й низки інших відомих київських споруд.
Але особняк на Артема, 46 зовсім не схожий на монументальну архітектуру центрального Києва.
Навпаки, Добровольський зробив його напрочуд камерним.
Будинок двоповерховий, цегляний, майже квадратний у плані. У центральній частині фасаду виступає напівкруглий об’єм, над яким на другому поверсі розташована відкрита веранда.
Особливого вигляду будинку надають легкі різьблені дерев’яні колони, декоративні розетки, орнаменти та великий винос даху.
У його архітектурі свідомо використані мотиви українського народного житла.
Саме тому будинок навіть сьогодні виглядає не як типова урядова резиденція, а майже як велика заміська садиба.
І це особливо помітно зараз, коли навколо нього виросли багатоповерхівки.
Будинок Ватутіна, у якому Ватутіни не жили
Тут історія робить несподіваний поворот.
Попри поширену назву «особняк Ватутіна» або «дача Ватутіна», сам генерал цього будинку ніколи не бачив. На момент його спорудження він уже помер.
А його родина від особняка відмовилася.
За спогадами доньки генерала Олени Ватутіної, Микита Хрущов після смерті її батька переконував матір залишитися в Києві й розпочав будівництво для сім’ї двоповерхового будинку на вулиці Артема.
Але вдова вирішила виїхати.
Таким чином, родина, для якої створювався особняк, не прожила в ньому жодного дня. Ця версія узгоджується і з історією будівлі, наведеною у київських джерелах.
А будинок уже стояв.
І держава знайшла для нього нових мешканців.
Корнійчук і Ванда Василевська
У 1949 році особняк передали подружжю письменників Олександру Корнійчуку та Ванді Василевській.
Вони прожили тут до 1957 року.
Олександр Корнійчук був одним із найвідоміших українських радянських драматургів свого часу, академіком та високопоставленим державним діячем.
Ванда Василевська була польською письменницею та політичною діячкою, тісно пов’язаною з радянським керівництвом.
Саме у цьому будинку Корнійчук працював над п’єсами «Калиновий гай», «Крила», «Чому посміхалися зорі».
Василевська тут написала роман «Ріки горять» із трилогії «Пісні над водами» та повість «В тяжкій боротьбі».
Особняк став одним із місць зустрічей радянської культурної еліти.
У гостях тут бували Максим Рильський, Микола Бажан, Олесь Гончар, англійський письменник Джон Прістлі, бразильський письменник Жоржі Амаду, актори київського театру імені Івана Франка та інші відомі діячі культури.
Тихий будинок за старою церковною брамою фактично перетворився на один із неформальних літературних салонів післявоєнного Києва.
Це в тему – три цікаві локації в Києві для коханої дівчини
Від письменницького будинку до Палацу новонароджених
У 1957 році Корнійчук і Василевська переїхали.
Після цього особняк почав змінювати функції.
У 1960-х роках тут працювали дитячі ясла.
Згодом будівля стала Палацом реєстрації новонароджених. Для киян певного покоління цей будинок міг асоціюватися вже не з Ватутіним або Корнійчуком, а зовсім з іншою подією, урочистою реєстрацією народження дитини.
З 1985 року тут розміщувалася Київська міська рада у справах іноземних учнів.
А з 1992 року особняк зайняв Міжнародний фонд «Відродження».
Здавалося б, на цьому історія будинку могла б завершитися.
Але у 1999 році його стіни буквально заговорили.
Послання, яке пролежало у стіні пів століття
Під час ремонту особняка у 1999 році робітники розкрили частину кладки.
Всередині знайшли сховану капсулу із запискою.
Вона була датована 10 лютого 1948 року.
Записку залишили угорські військовополонені, яких використовували на будівництві особняка.
У короткому посланні вони повідомляли майбутньому читачеві, що цей будинок споруджували двадцять угорських військовополонених, і просили того, хто колись знайде записку, згадати про працю їхніх рук.
На зворотному боці були записані імена двадцяти людей, їхні професії та військові звання. Серед них були мулярі, теслі, штукатури, слюсарі, керівник бригади і навіть кухар.
Вони не могли знати, коли відкриють стіну.
Через десять років?
Через сто?
Чи їхнє послання взагалі ніхто ніколи не знайде?
Записка пролежала там понад пів століття.
І її знайшли.
Мабуть, саме ця деталь робить історію будинку на Січових Стрільців, 46 особливо людською.
У документах залишаються прізвища генералів, письменників, архітекторів і державних діячів. Люди, які фізично складали стіни будинку, зазвичай з історії зникають.
Двадцять угорців вирішили цього не допустити.
Дивний збіг через пів століття
У цієї історії є ще один майже літературний поворот.
Будинок, споруджений руками угорських військовополонених, з 1992 року зайняв Міжнародний фонд «Відродження», заснований Джорджем Соросом.
Сорос народився у Будапешті й сам має угорське походження.
Зрозуміло, між цими подіями немає причинного зв’язку. Це просто історичний збіг.
Але для історії будинку він виглядає символічно: через десятиліття після того, як двадцять угорців залишили своє послання у стіні київського особняка, цю стіну відкрили вже у приміщенні фонду, заснованого іншим уродженцем Угорщини.
Два пам’ятники за однією адресою
Сьогодні садиба на Січових Стрільців, 46 має офіційний охоронний статус.
Сам особняк 1940-х років внесений до переліку пам’яток архітектури, містобудування та історії місцевого значення під охоронним номером 602-Кв.
Стара вхідна брама має власний номер 601-Кв і охороняється як пам’ятка архітектури та містобудування. Відповідний статус закріплено наказом Міністерства культури і туризму України від 15 вересня 2010 року.
І це цілком логічно.
Адже брама та особняк фактично розповідають дві різні історії одного місця.
Брама пам’ятає Вознесенську церкву та київський цвинтар XIX століття.
Будинок належить уже до післявоєнної історії міста.
Історія столиці – Солдатська слобідка та дивний прибутковий будинок на Дмитрівській, 102 в Київі
Будинок, який легко не помітити
Сьогодні особняк на Січових Стрільців, 46 виглядає особливо незвично.
Навколо нього здіймаються багатоповерхові житлові будинки. Вулицею постійно рухаються автомобілі та громадський транспорт. Щільна забудова давно змінила масштаб цієї частини Києва.
А маленький двоповерховий будинок залишився.
З вулиці його частково закривають великі дерева. Над ними видно червоний дах, легку напівкруглу веранду та тонкі декоративні колони.
Ліворуч стоїть стара жовта брама.
Якщо не знати її історії, можна вирішити, що вона веде до особняка.
Але брама старша за будинок приблизно на пів століття. Вона вела зовсім до іншого місця, якого більше немає.
Мабуть, саме такі адреси найкраще показують, наскільки багатошаровим є Київ.
На одній невеликій ділянці вмістилися православний храм XIX століття, старий цвинтар, радянська антирелігійна кампанія, війна, особняк для сім’ї генерала, угорські військовополонені, відомі письменники, дитячі ясла, Палац новонароджених і громадська організація незалежної України.
І все це можна пропустити, просто пройшовши повз будинок №46 на вулиці Січових Стрільців.
Достатньо лише одного разу зупинитися біля старої брами, подивитися за дерева і поцікавитися: а що це за дивний маленький будинок посеред сучасного Києва?
Ответ на этот вопрос оказался историей длиной более чем в полтора столетия.
