Будинок на Дегтярівській, 5: історія «Лук’янівського народного дому» та Київської Малої опери

Будинок на вулиці Дегтярівській, 5 у Києві є однією з тих архітектурних перлин, які поєднують у собі багатошарову історію, неповторний культурний колорит і значення для формування сучасного міського простору. Ця будівля відома під декількома історичними назвами: спочатку — як «Лук’янівський народний дім» (або «Лук’янівський народний будинок»), згодом — як Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного управління, а з 2005 року тут функціонує Київська мала опера. Саме тут, у стінах зведеного на початку XX століття будинку, втілилися ідеї широкої культурної та просвітницької діяльності, які знайшли продовження до сьогодні. Примітно, що будівля розташована в одному з історичних районів Києва — на Лук’янівці, і тривалий час ця споруда була та залишається важливим осередком культурного життя.

Сьогоднішня стаття — це спроба здійснити ґрунтовний історичний та краєзнавчий огляд будинку на вул. Дегтярівській, 5, дослідити його архітектурні особливості, визначити роль у житті киян на різних етапах розвитку міста та продемонструвати, як минуле органічно поєднується із сучасністю. Матеріал містить історичні факти, відомості про зміну функцій будівлі в різні часи, а також інформацію про сучасну діяльність, зокрема про Київську малу оперу. Окрему увагу буде приділено архітектурі будівлі, пошкодженням, яких вона зазнала під час повномасштабного вторгнення російської армії 2022 року, і перспективам її відновлення.

1. Історичний контекст: формування «Лук’янівського народного дому»

1.1. Загальна ситуація в Києві на початку XX століття

На рубежі XIX—XX століть Київ переживав період бурхливого економічного та культурного розвитку. Завдяки залізничному сполученню, розбудові промислових підприємств і активній міграції населення з прилеглих сільських місцевостей, місто стрімко зростало. Потреба в закладах освіти, культури та громадського життя зростала пропорційно до розширення меж Києва та збільшення чисельності мешканців. Саме в цей час на Лук’янівці, яка була доволі жвавим районом із притаманним йому соціально-економічним різноманіттям, і виникла ідея створення так званих «народних будинків» — осередків, що поєднували культурні, освітні та соціальні функції.

Історично Лук’янівка була заселена переважно людьми середнього та робітничого класу. Наявність ремісничих майстерень, дрібних фабрик, а також близькість в’язниці (знаменитої Лук’янівської тюрми) створювали специфічне середовище, де просвітницькі та культурні ініціативи могли стати важливим чинником інтеграції населення. На цьому ґрунті і виник проєкт спорудження «Лук’янівського народного дому» як багатофункціонального простору, покликаного забезпечити мешканцям району можливості для освіти, відпочинку та дозвілля.

1.2. Ініціатори створення народного будинку

За наявними даними, ініціатива щодо заснування «Лук’янівського народного будинку» належала викладачам Київського університету Святого Володимира (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка), а також Товариству тверезості. Основна мета полягала у пропаганді здорового способу життя та наданні просвітницьких послуг населенню. Народні будинки в Російській імперії кінця XIX — початку XX століття часто виконували функцію своєрідних культурно-освітніх центрів, орієнтованих на широкі верстви суспільства. У цьому випадку, «Лук’янівський народний дім» мав стати осередком, де кожен міг не тільки дістати інформацію про ведення здорового способу життя, але й скористатися дешевою їдальнею, нічліжним притулком, безкоштовною бібліотекою чи відвідати народний театр.

Належить відзначити, що сама ідея створення подібних громадських просторів мала вагоме соціальне підґрунтя. На початку XX століття розрив між багатими й бідними у містах швидко зростав. Тому подібні культурно-просвітницькі проєкти, нерідко ініційовані меценатами або громадськими діячами, були покликані сприяти соціальній інтеграції, запобігати пияцтву, злочинності та іншим негативним явищам серед малозабезпеченого населення.

2. Спорудження будинку (1900–1902 роки): архітектор Михайло Артинов

2.1. Проєкт та стиль споруди

Згідно з історичними відомостями, у 1900–1902 роках для Народного дому на Лук’янівці за проєктом архітектора Михайла Артинова було зведено будинок, який мав виразні риси стильових пошуків початку XX століття. У цей період в архітектурі Києва активно поєднувалися впливи модерну, неоренесансу, неоготики, а також так званого «російського (або псевдоросійського) стилю», що часто втілювався у формах, які нагадували казкові тереми чи древньоруські храми.

Будівля на вул. Дегтярівській, 5, стилізована під «казковий терем», належить саме до тих зразків, де переважають характерні елементи російського відродження. Водночас у проєкті Михайла Артинова проглядаються й модерністські деталі (зокрема, використання нових на той час матеріалів і технологій), що робить будинок унікальним свідченням архітектурного різноманіття Києва початку минулого століття.

До речі – Київ вул.Дмитрівська 58

2.2. Основні параметри будівлі

Будинок вирізнявся просторими приміщеннями й продуманою планувальною структурою, котра мала сприяти реалізації кількох функцій одночасно: освітньо-культурної, соціальної та медичної (через амбулаторію та їдальню). Завдяки значній місткості будівля могла приймати велике число відвідувачів, а наявність сцени та кінематографу надавала можливість проводити театральні вистави й кіносеанси.

До найважливіших елементів будинку належали:

Театральна зала (згодом названа концерт-холом), пристосована для вистав і великих зібрань.
Амбулаторія та інші соціальні приміщення (нічліжний притулок, дешева їдальня тощо).
Бібліотека з окремим фондом підручників та читальним залом.
Кінематограф, відкриття якого датується 1910 роком, що робить його одним із перших стаціонарних кінотеатрів Києва.

Ця багатофункціональність вирізняла народні будинки того періоду з-поміж інших громадських споруд. Такі комплекси слугували справжніми культурними центрами та могли задовольнити потреби різних прошарків населення: від дітей і студентів до робітників і пенсіонерів.

3. Функції та діяльність будинку на початку XX століття

3.1. Просвітницькі та соціальні ініціативи

Від самого початку «Лук’янівський народний дім» був задуманий як багатогранний простір. За свідченнями історичних джерел, тут діяла безкоштовна бібліотека, де охочі могли взяти книжки для самоосвіти, а для популяризації здорового способу життя проводилися лекції, читання, виставки та навіть демонструвалися спеціальні зразки інструментів і верстатів.

Велику роль у діяльності будинку відігравали:

Дешева їдальня, де можна було придбати недорогі й поживні страви.
Нічліжний притулок для приїжджих, що дозволяв тимчасовим робітникам чи студентам знайти місце для ночівлі за невелику плату або й зовсім безкоштовно.
Амбулаторія, котра пропонувала базову медичну допомогу місцевим жителям.

У часи, коли доступ до якісного медичного обслуговування або освітніх послуг був обмежений, така багатофункціональна модель була вкрай корисною для місцевої громади. Народний дім фактично виступав місцем, де люди могли не лише здобувати нові знання та досвід, а й отримувати елементарні соціальні та медичні послуги.

3.2. Театрально-кінематографічна складова

Однією з найпривабливіших рис «Лук’янівського народного будинку» була наявність театру та кінематографа. Відкритий тут у 1910 році кінозал вважається одним із найперших у Києві стаціонарних майданчиків для кінопоказів. Для початку XX століття це було новаторством, яке сприяло поширенню кіномистецтва у широких верствах населення. Театр, зі свого боку, дозволяв організовувати різноманітні вистави й художні читання. Завдяки цьому Народний дім став не тільки освітнім, але й культурно-розважальним центром, відкритим для всіх бажаючих.

В тему – Київ вул.Січових Стрільців 84

4. Події 3 травня 1917 року та політична складова

3 травня 1917 року в «Лук’янівському народному будинку» відбулися збори делегатів Комітету «Селянської спілки». Цей період збігся із добою бурхливих революційних перетворень у Російській імперії, і Київ не був винятком. На зборах ішлося про проблему входження українських земель до складу майбутніх адміністративних утворень. Зокрема, обговорювався проєкт створення Київської області Росії з Полтавської, Курської, Воронізької, Чернігівської, Куп’янського повіту Харківської та Київської губерній. Учасники зборів не допустили реалізації цього проєкту, що можна розцінювати як свідчення ранніх проявів українського національного руху.

Те, що саме «Лук’янівський народний дім» став місцем проведення подібних зібрань, свідчить про його вагоме суспільно-політичне значення в житті Києва. Народні будинки часто ставали аренами для громадських дискусій, адже надавали можливість великим групам людей зібратися під одним дахом. Тож будівля на Дегтярівській, 5, відігравала помітну роль не лише у сфері культури та освіти, а й у політичному житті міста.

5. Період з 1920-х років до кінця XX століття

5.1. Радянська епоха: клуб трамвайників та розвиток культури

Після встановлення радянської влади народні будинки продовжували виконувати функції культурно-просвітницьких центрів, хоча зміст та ідеологічна спрямованість їхньої діяльності змінилися. З 1920-х років і аж до середини XX століття «Лук’янівський народний дім» почав використовуватися як Клуб трамвайників. У радянську епоху профспілкові організації займали провідне місце в житті робітників, а клуби при різних підприємствах були звичним явищем. Ці клуби функціонували як осередки культурного та громадського життя робітників: тут влаштовувалися концерти, покази кінофільмів, лекції з ідеологічним ухилом, проводилися збори профспілкових колективів.

Трамвайно-тролейбусне управління (пізніше — «Київпастранс») мало власну широку мережу інфраструктури, до якої входили гуртожитки, будинки культури, спортивні секції тощо. Будівля на Дегтярівській, 5, перетворилась на культурно-розважальний осередок для працівників транспортної галузі Києва. Вона фактично зберегла свою функцію «народного дому», хоча й із суттєвим ідеологічним забарвленням.

5.2. Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного управління

Після завершення Другої світової війни (1945 рік) і майже до початку 2000-х років будинок офіційно функціонував як Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного управління. У повоєнні десятиліття майже всі великі радянські підприємства мали свої клуби, будинки культури або палаци культури, де проводилися урочисті заходи, зустрічі з ветеранами, виступи художніх колективів тощо. Такі заклади відігравали вагому роль у системі радянської культури, надаючи доступ до самодіяльної творчості, освіти та розваг для тисяч робітників і членів їхніх родин.

У стінах нинішньої будівлі Київської малої опери проводилися численні культурні заходи: від аматорських театральних постановок до офіційних урочистостей. Змінився й інтер’єр: з’явилося більше елементів радянської символіки, була модернізована сцена, переобладнано фойє. Попри це, основа історичної споруди залишилася недоторканою, а унікальна архітектурна форма початку XX століття зберегла свій колорит.

Це цікаво – Церква Володимирської ікони Божої Матері у сквері Болбочана (у Києві)

6. Початок 2000-х: народження Київської малої опери

6.1. Відродження й пошук нових культурних форматів

На зламі тисячоліть у Києві відбувалися значні соціально-економічні зміни. Перехід до ринкової економіки вплинув і на комунальне майно, у тому числі на будівлі культурного призначення. У деяких випадках їх передавали або здавали в оренду різним організаціям, а інколи — залишали у комунальній власності з метою збереження соціальних і культурних функцій. Будинок на вул. Дегтярівській, 5, не став винятком.

Починаючи з 2005 року, тут офіційно розміщується Київська мала опера — мистецька інституція, покликана розвивати оперне та музично-театральне мистецтво в столиці. Ідея створення малої опери полягала в тому, щоб залучати талановитих виконавців — співаків, музикантів, режисерів, балетмейстерів — і розвивати альтернативний простір для оперних постановок, концертів та інших креативних перформансів. Статус «малої» опера вказує на певну камерність і гнучкість формату, який відрізняється від академічних традицій Національної опери України імені Тараса Шевченка.

6.2. Унікальний творчий простір: технічні можливості та архітектура

Завдяки особливостям архітектури, київська Мала опера на Дегтярівській, 5 швидко набула репутації креативної платформи для проведення яскравих перфомансів.

Сцена-трансформер із гідравлічним механізмом дозволяє швидко змінювати конфігурацію простору для реалізації різноманітних сценічних постановок.
Історичне автентичне оточення створює у глядачів відчуття занурення в епоху початку XX століття.
Сучасне звукове та освітлювальне устаткування розширює можливості для проведення і класичних оперних вистав, і сучасних музичних виступів, фестивалів, театралізованих дійств та інших форм перформативного мистецтва.

З 2006 року простір Малої опери почав використовуватися як майданчик для найрізноманітніших творчих ініціатив, від музичних виступів до виставок і тематичних фестивалів. Це відповідає загальній тенденції до мультифункціональності культурних центрів у великих містах, яка надає простір для співпраці артистів різних напрямів, гуртів і творчих колективів.

7. Архітектурна унікальність та атмосферність будівлі

7.1. Поєднання стилів та епох

Однією з прикметних рис Малої опери є її оригінальна архітектура, що зберегла дух початку XX століття.

Зовнішній вигляд: фасад будівлі нагадує казкові тереми, що було характерним для так званого російського (псевдоросійського) стилю початку минулого століття.
Декор інтер’єрів: із поєднанням елементів модерну, еклектики та неокласики.
Різноманітні декоративні деталі (молдинги, ліпнина, ковані елементи) вносять автентичний колорит і надихають відвідувачів на занурення в атмосферу «старого Києва».

Як підкреслюють історики та мистецтвознавці, у будівлі Малої опери гармонійно переплітаються елементи з різних епох, що робить її не тільки місцем для концертів і вистав, а й своєрідним музеєм під відкритим небом. Тут можна побачити сліди бібліотечної діяльності, яка велася в першій половині XX століття, та численні сліди реконструкцій радянського періоду, поєднані з оновленими елементами сучасної сценічної інфраструктури.

7.2. Вплив історичних змін на формування сучасного простору

Архітектура будинку на вул. Дегтярівській, 5, демонструє, як різні історичні періоди наклали свій відбиток:

«Народний дім» початку XX століття — з акцентом на соціальній функції будівлі (їдальня, притулок, бібліотека).
Радянський період — домінування ідеологічних заходів, пристосування приміщень під клуби, гуртки та збори трудових колективів.
Новітній час — перехід до формату Малої опери, що надає будівлі більшої гнучкості в плані театрально-мистецьких проектів.

Саме завдяки такій поступовій трансформації приміщень і просторів, сьогоднішня будівля вирізняється особливою аурую, де відчувається багатошаровість історії. Для багатьох киян і гостей міста відвідини Малої опери — це не тільки можливість переглянути виставу чи концерт, а й своєрідна подорож у минуле.

8. Пошкодження під час повномасштабного вторгнення 2022 року

8.1. Воєнні події та вибухові хвилі

15 березня 2022 року, у розпал повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, будівля Малої опери зазнала суттєвих ушкоджень від бойових дій. Згідно з повідомленнями Департаменту культури КМДА, вибуховою хвилею було розбито практично все віконне скло, пошкоджено склопакети, вхідні та внутрішні двері, а також тинькування на стелі холу. Ці руйнування стали болісним свідченням того, наскільки культура та історична спадщина беззахисні під час воєнних дій.

Найбільше постраждали:

Фасадні елементи: вибухові хвилі вибили вікна, пошкодили декоративні деталі.
Інтер’єри: вхідні двері та внутрішні приміщення зазнали ушкоджень, стеля втратила частину тинькування.
Частина сценічного обладнання: хоча детальної інформації про знищення сцени-трансформера немає, припускають, що деякі механізми могли бути пошкоджені внаслідок удару.

8.2. Реакція громади та плани відновлення

Після того, як стало відомо про руйнування в будівлі на Дегтярівській, 5, небайдужі кияни й представники культурної спільноти виступили на підтримку ідеї якнайшвидшої реставрації. З’явилися ініціативи зі збору коштів, зокрема благодійні концерти та онлайн-кампанії. Міська влада також висловила готовність долучитися до відновлення цієї важливої пам’ятки, однак у період військового стану ресурси та пріоритети часто розподіляються з огляду на першочергові безпекові потреби.

Незважаючи на це, фахівці у сфері культурної спадщини підкреслюють, що реставрація Малої опери є стратегічно важливою справою:

По-перше, це захист історично значущого об’єкту, який є невід’ємною частиною київської історико-культурної спадщини.
По-друге, відновлення будівлі після війни стане символом мужності та непереможності української культури.
По-третє, Мала опера відіграє суттєву роль у житті громади, пропонуючи культурні події й творчі ініціативи, особливо важливі для відновлення суспільства після травматичних воєнних переживань.

9. Сучасна роль будівлі та перспективи розвитку

9.1. Київська мала опера як центр культурних подій

Хоча будівля постраждала від військових дій, Київська мала опера продовжує свою творчу діяльність у різних форматах. Колектив працює над постановками, бере участь у фестивалях, часто співпрацює з іншими культурними інституціями. Основні напрями роботи:

Організація оперних вистав і концертів;
Пошук нових форматів перформансів, що поєднують музику, театр, візуальні та цифрові технології;
Проведення освітніх програм (майстер-класи, воркшопи, лекції) для молодих артистів і студентів профільних вишів.

Таким чином, Мала опера виконує подвійну функцію: з одного боку, вона продовжує традицію «народного дому», сприяючи культурному розвитку громади; з іншого боку, вона слугує плацдармом для сучасних експериментів у сфері виконавських мистецтв.

9.2. Виклики та можливості у післявоєнний час

Відбудова після руйнувань 2022 року є складним завданням, що потребує:

Значних фінансових вкладень (державних і благодійних), щоб замінити знищене або пошкоджене обладнання та відновити архітектурні елементи.
Фахового підходу з боку архітекторів-реставраторів, щоб зберегти історичну та культурну цінність споруди, не викрививши її первісний задум.
Злагодженої взаємодії між муніципальною владою, Міністерством культури, громадськими організаціями та міжнародними партнерами, які можуть надати фінансову або експертну підтримку.

Утім, ці виклики водночас несуть у собі й можливості. Відновлення Малої опери може стати поштовхом для потужної культурної та волонтерської активності, об’єднати мистецькі колективи довкола спільної мети — відродження історичної спадщини Києва. Розгляд проєктів повної реконструкції дає змогу розширити функціонал будівлі, зробити її більш пристосованою до сучасних стандартів без втрати архітектурної автентики.

10. Короткий огляд ключових віх історії будинку

1900–1902 рр. — проєктування і зведення будинку за проєктом архітектора Михайла Артинова для «Лук’янівського народного дому».
Початок XX століття — функціонування як осередку просвітницької діяльності (дешева їдальня, нічліжка, амбулаторія, безкоштовна бібліотека, театр).
1910 р. — відкриття тут одного з перших у Києві кінозалів.
3 травня 1917 р. — збори делегатів Комітету «Селянської спілки», які відбувалися в будівлі.
1920-ті рр. — будинок починає використовуватися як Клуб трамвайників.
1945 – початок 2000-х рр. — функціонування споруди як Будинку культури Київського трамвайно-тролейбусного управління.
2005 р. — заснування Київської малої опери в цій будівлі.
2006 р. — активне використання приміщень для креативних заходів.
15 березня 2022 р. — пошкодження будівлі внаслідок бойових дій під час повномасштабного вторгнення російських військ.
Сучасність — часткове відновлення та продовження роботи Київської малої опери, громадські ініціативи з реставрації.

11. Колишні та сучасні функції будинку

(Цей список буде звичайним, ненумерованим)

Дешева їдальня та нічліжний притулок (початок XX ст.).
Безкоштовна бібліотека з амбулаторією і музеєм підручників.
Чайна кімната з просвітницькими матеріалами та інструментами для бджільництва.
Театр і кінематограф (з 1910 року).
Клуб трамвайників (з 1920-х рр.).
Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного управління (1945 – поч. 2000-х рр.).
Київська мала опера (з 2005 року по теперішній час).

12. Культурно-туристичний потенціал локації

12.1. Привабливість для відвідувачів

Будинок на вул. Дегтярівській, 5, може стати одним із важливих пунктів туристичного маршруту по Києву, особливо якщо у майбутньому буде здійснено комплексну реставрацію після воєнних ушкоджень. Завдяки своїй багатій історії і незвичній архітектурі, споруда приваблює дослідників, митців, істориків, а також звичайних мандрівників, які прагнуть відкрити нові сторінки київського минулого. Окрім того, насичене культурне життя Малої опери (концерти, вистави, фестивалі) дає змогу поєднати ознайомлення з історією будинку з переглядом сучасних мистецьких заходів.

12.2. Потенційні екскурсійні програми

Екскурсійні програми по будівлі можна організувати навколо кількох тематичних осередків:

Історичний блок, присвячений часу заснування Народного дому, розвитку просвітницьких ініціатив і унікальному досвіду поєднання соціальних та культурних функцій.
Архітектурний блок, де головний акцент робиться на особливостях стилю, декоративних елементах та структурі інтер’єрів.
Театрально-мистецький блок, що розповідає про початки кінематографу, народження клубного руху радянської епохи, а також про сучасну діяльність Малої опери й технічне обладнання сцени-трансформера.
Військово-історичний блок, у якому можна висвітлити події 2022 року та шкоду, якої зазнала будівля.

13. Місце будівлі у контексті київської історико-культурної спадщини

13.1. Порівняння з іншими народними домами та клубами

У Києві збереглося небагато повноцінних пам’яток архітектури, що були засновані саме як «народні будинки». Подібні установи могли існувати в дореволюційний період, однак більшість із них або кардинально перебудовані, або втрачені. Тому «Лук’янівський народний будинок» на Дегтярівській, 5, є доволі унікальним явищем. Його історія включає дореволюційну, радянську та пострадянську епохи, що робить споруду «живим» свідком колосальних змін, які відбулися у Києві за останнє століття.

На відміну від помпезних «будинків культури» пізнього сталінського або брежнєвського періоду, де переважали монументальні елементи архітектури й велика кількість радянської символіки, будівля на Дегтярівській вирізняється більш камерним, казково-теремним стилем і зосередженістю на культурно-освітніх функціях. Це надає їй особливої привабливості з точки зору історико-культурного аналізу.

13.2. Взаємодія з іншими пам’ятками Лук’янівки

Лук’янівка — це район, багатий на історико-культурні об’єкти, серед яких старовинна Лук’янівська в’язниця (СІЗО), численні житлові споруди початку XX століття, а також меморіальні місця, пов’язані з історією українського визвольного руху. Розвиток туристичних маршрутів, що об’єднують відвідини Малої опери з іншими пам’ятками Лук’янівки, міг би суттєво збагатити культурну пропозицію Києва. До того ж спільні заходи, ініційовані кількома локальними інституціями, дозволять популяризувати не лише сам будинок, але й увесь історичний район, привертаючи увагу і місцевих мешканців, і гостей столиці.

14. Потенційне майбутнє: виклики та надії

14.1. Необхідність реставрації та збереження автентики

Зважаючи на руйнування, завдані вибуховою хвилею у 2022 році, будівля потребує ґрунтовної реставрації. Головна мета такого відновлення — зберегти автентичність унікальної споруди, водночас модернізувавши її для подальшого використання в ролі культурного центру. Виклик полягає у тому, щоб:

знайти достатнє фінансування;
залучити висококваліфікованих фахівців-реставраторів;
узгодити процес із сучасними протипожежними та безпековими нормами, не спотворюючи історичний вигляд будинку.

З огляду на складну економічну ситуацію, викликану війною, такий проєкт може тривати кілька років і вимагати міжнародної допомоги. Проте успішне втілення буде надзвичайно важливим кроком для збереження культурної спадщини Києва.

14.2. Розвиток міжнародної співпраці

Для проєктів такого масштабу часто залучаються кошти міжнародних грантів, фондів і спонсорів, зацікавлених у збереженні історико-культурної спадщини. У Європі та США діє чимало організацій, що фінансують чи консультують щодо реставрації пам’яток архітектури, особливо якщо йдеться про будівлі, пов’язані з історичним розвитком міста і націлені на культуру й освіту. Мала опера, зі свого боку, може залучити міжнародну увагу, демонструючи успішні приклади творчої діяльності та крос-культурних обмінів.

14.3. Зміцнення роль «народного дому» у новому тисячолітті

Сьогодні, коли Київ і вся Україна прагнуть утвердити свою ідентичність на міжнародній арені, ідея «народного дому», відкритого для всіх без винятку, може мати нове життя. Концепція, що з’явилася ще на початку XX століття, досі не втратила актуальності: забезпечення широкого доступу до культури й освіти залишається пріоритетом для розбудови громадянського суспільства. У контексті діджиталізації та глобалізації Мала опера на Дегтярівській, 5, може служити не тільки сценічним майданчиком, але й платформою для мультимедійних, інноваційних проєктів, розвитком суспільних дискусій і громадських ініціатив.

15. Висновок

Будинок за адресою вул. Дегтярівська, 5 у Києві, що розпочав свій шлях як «Лук’янівський народний дім» на початку XX століття і перетворився на Київську малу оперу у XXI столітті, є надзвичайно багатогранним явищем в історії та культурі столиці. Його історія охоплює декілька епох — дореволюційну, радянську, пострадянську й сучасну — кожна з яких наклала свій відбиток на архітектуру, функціонал і суспільне сприйняття будівлі.

З одного боку, це свідок інтелектуального та культурного буму початку XX століття, коли викладачі університету Святого Володимира та громадські організації прагнули поширювати знання, мистецтво та ідею здорового способу життя серед широких верств населення. З іншого боку, будинок водночас став об’єктом індустріальної та радянської спадщини, адже тривалий час був пов’язаний із профспілковим рухом та клубним життям робітників Київського трамвайно-тролейбусного управління. На початку 2000-х він знайшов нову іпостась у форматі Київської малої опери, що гарантує продовження його культурно-мистецької місії.

Незважаючи на тяжкі пошкодження, завдані внаслідок повномасштабного вторгнення російських військ у 2022 році, будинок на вул. Дегтярівській, 5 не втрачає свого значення. Навпаки, відновлення цієї історичної споруди стане одним із символів відродження та стійкості Києва, який неодноразово впродовж століть проходив через випробування, але щоразу відбудовувався сильнішим і впевненішим у своєму майбутньому. Реставрація Малої опери та її інфраструктури — важлива частина повоєнної реконструкції міста, що здатна втілити ідею «народного дому» в сучасних умовах, забезпечуючи доступність культури, освіти й творчості для всіх охочих.

Цей будинок є унікальним артефактом різноспрямованої історії Києва, адже тут оживають події, що колись визначали життя Лук’янівки та усієї столиці: від просвітницьких ініціатив та перших кіносеансів до профспілкових зібрань і найсміливіших музично-театральних експериментів. Зараз він переходить у ще одну фазу свого існування: як символ художнього спротиву, місце для інновацій у культурі та втілення творчих проєктів, що збагачують духовне життя киян і гостей міста.

Таким чином, історичний і краєзнавчий огляд будівлі на вул. Дегтярівській, 5 у Києві переконливо доводить, що це не просто стіни із «цікавою історією», а важливий чинник культурного ландшафту української столиці. Її роль як «народного дому» залишається актуальною: від діяльності театру та бібліотеки у минулому до комплексних мистецьких подій і освітніх ініціатив сьогодення. Сподіватимемося, що ближчим часом ми станемо свідками відновлення та подальшого розквіту цієї визначної пам’ятки, яка поєднує у собі досвід кількох епох і втілює прагнення до відкритості, творчості та співпраці — невід’ємних компонентів ідентичності Києва як багатогранного та привітного міста.