18 травня Україна вшановує пам’ять однієї з найтяжчих трагедій ХХ століття — депортації кримських татар, здійсненої радянським режимом у 1944 році. Ця дата стала символом болю, несправедливості та боротьби цілого народу за право на Батьківщину, і щороку в Україні проходять пам’ятні заходи, присвячені жертвам цього злочину.
Депортація почалася на світанку 18 травня 1944 року, одразу після завершення бойових дій у Криму. Офіційним приводом стали звинувачення у масовій співпраці з нацистами, висунуті НКВС за наказом Йосипа Сталіна. Але фактично це була етнічна чистка — з метою очистити півострів від корінного кримськотатарського населення й замінити його переселенцями з інших регіонів СРСР.
Наказ про депортацію був підписаний наркомом внутрішніх справ СРСР Лаврентієм Берією і затверджений особисто Сталіним. Операція мала кодову назву «Чужоземець» і проводилась силами НКВС.
Протягом двох діб зі своїх домівок було вигнано понад 190 тисяч кримських татар. Людей вантажили у товарні вагони, даючи на збори лише 15–20 хвилин. Їм не пояснювали причини виселення, відбирали майно, розлучали родини. Основними напрямками депортації стали Узбекистан, Казахстан, Сибір, віддалені райони РСФРР. Дорогою до місць заслання десятки тисяч людей загинули від голоду, спраги, хвороб і задухи у переповнених ешелонах. За різними оцінками, до 46% депортованих померли в перші роки вигнання.
По прибутті на нові місця кримських татар селили у важких умовах, під постійним наглядом спецслужб. Їм забороняли вільно пересуватись, не дозволяли працювати за фахом, навчання рідною мовою було заборонене, вони зазнавали системної дискримінації. Радянська пропаганда десятиліттями замовчувала цю трагедію, а саме існування кримських татар у Криму було фактично стерте з офіційної історії.
Незважаючи на це, кримські татари не припинили боротьби за повернення на Батьківщину. Уже в 1960–1980-х роках окремі родини намагалися повертатися до Криму, але стикалися з жорсткими обмеженнями: їм відмовляли в прописці, не давали роботи, змушували селитися в сусідніх областях — Херсонській, Запорізькій, Донецькій. Лише після розпаду СРСР, наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, розпочався масовий процес повернення, однак і він супроводжувався численними труднощами.
До речі – 9 травня в Україні — день памʼяті, а не тріумфу: як змінилося ставлення до Другої світової війни
У незалежній Україні кримським татарам було повернуто статус корінного народу Криму, відновлено їхні культурні та релігійні інституції, і вони стали важливою частиною українського політичного та громадського життя. Україна офіційно визнала депортацію геноцидом і щорічно відзначає 18 травня як День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. У цей день по всій країні проходять меморіальні акції, уроки пам’яті, лунають молитви й слова солідарності.
Після анексії Криму у 2014 році Росія знову розпочала переслідування кримських татар: обшуки, арешти, тортури, заборона Меджлісу, тиск на релігійні та культурні організації. Таким чином, історична несправедливість повторюється в нових формах, і саме тому для України так важливо пам’ятати трагедію 1944 року та захищати тих, хто сьогодні знову бореться за свободу на рідній землі.
