Останнім часом в українській пресі все частіше з’являються повідомлення про втечу високопосадовців та бізнесменів, причетних до корупційних схем, за кордон. Це породжує припущення про існування в надрах правоохоронних структур України своєрідного «евакуаційного центру», що організовує вивезення таких осіб. Аналогію можна провести з сумнозвісною організацією «Одеса», яка після Другої світової війни допомагала злочинцям переховуватися в країнах Латинської Америки.
Приклади втечі корупціонерів
Існує низка випадків, які можуть свідчити про наявність координованих схем втечі фігурантів корупційних розслідувань:
Випадок Дениса Комарницького
Зовсім свіжа історія стосується українського бізнесмена Дениса Комарницького. Як повідомляє «Українська правда» та департамент стратегічних розслідувань Нацполіції, до його вивезення за кордон причетні співробітники СБУ та Національної поліції. Четверо працівників Служби безпеки та двоє співробітників Управління стратегічних розслідувань у Закарпатській області сприяли транспортуванню Комарницького з Київської області до Закарпаття, а згодом – за кордон. Його знайшли в Австрії.

За словами правоохоронців, двох працівників УСР у Закарпатті звільнили, а слідчі СБУ оголосили їм підозри. Також був звільнений керівник територіального управління УСР на Закарпатті Сергій Химич.
Інші відомі випадки
- Олександр Онищенко – народний депутат, підозрюваний у розкраданні державних коштів, виїхав за кордон ще до офіційного оголошення підозри. Переховується в Європі.
- Костянтин Жеваго – український бізнесмен і екс-нардеп, оголошений у міжнародний розшук, але довгий час перебував у Франції, звідки Україна намагається добитися його екстрадиції.
- Ігор Коломойський – хоча його справа ще не завершена, його перебування під вартою в Україні викликає сумніви щодо можливості подальшої втечі.
- Олексій Арестович – офіцер України, який, замість того щоб бути на передовій, безперешкодно опинився за кордоном і розважає людей стримами. Це викликає питання: як він зміг виїхати, тоді як його однолітки в аналогічних випадках повинні служити у лавах ЗСУ?
Чи існує координований «коридор» для втечі?
Сукупність наведених фактів дозволяє припустити, що певні структури в українських правоохоронних органах можуть сприяти втечі осіб, підозрюваних у корупційних злочинах. Це може бути як корупційний ланцюг окремих чиновників, так і більш складна міжвідомча структура, яка допомагає таким особам уникнути правосуддя.
Подібні випадки підривають довіру громадськості до антикорупційних реформ і потребують ретельного розслідування. Чи існує справді таємний «евакуаційний центр» для корупціонерів, або ж це лише збіг обставин – питання, яке залишається відкритим.