На початку 2024 року в Росії стався рідкісний спалах відкритого протесту — і не в Москві чи Петербурзі, а у глибинці. У Республіці Башкірія, зокрема в містах Баймак та Уфа, тисячі людей вийшли на вулиці на захист місцевого активіста Фаїля Алсинова. Причиною протестів стало його засудження до чотирьох років колонії — формально за «розпалювання ворожнечі», фактично ж — за відверто висловлену позицію щодо захисту прав башкирського народу.
Реакція державної машини не забарилася: жорстокі розгони, сотні затриманих, зламані долі — і це все лише за те, що люди наважились сказати «ні» безправ’ю.
«Баймакська справа» — приклад системного терору
Сьогодні російська держава намагається стерти навіть згадку про той спротив. Суд в Оренбурзі щойно оголосив нову хвилю вироків: шестеро учасників «баймакської справи» отримали реальні строки. Один із них — Діма Давлеткільдін — був жорстоко побитий при затриманні, отримав перелом хребта й опинився в лікарні. Йому дали п’ять з половиною років колонії.
Ще п’ятеро — Ахат Гібадуллін, Галім Заманов, Ільнур Хажієв та інші — отримали по п’ять років позбавлення волі. Їх звинуватили у «масових заворушеннях» та «застосуванні ненебезпечного насильства до представників влади» — тобто у спробі захистити себе і своїх однодумців від брутального силового тиску.
Це далеко не поодинокий випадок. Загалом 69 осіб стали фігурантами кримінальних справ, багато з них уже засуджені. Серед них — жінки, пенсіонери, прості працівники. Одна з них — 60-річна вчителька, ветеран праці Альфінур Рахматулліна, якій закидають… дії щодо омонівця, який впав.
Придушення інакодумства — через страх і насилля
Російська влада діє по давно відпрацьованій схемі: показова жорстокість, тиск на родичів, довготривале тримання в СІЗО, ігнорування будь-яких юридичних норм. Особливо цинічним виглядає те, як поводяться із літніми людьми. 65-річний Мінніяр Байгускаров покінчив життя самогубством після жорстоких допитів. А Ріфат Даутов не дожив до суду — він помер після викрадення співробітниками ОМОНу.
Башкортостан стає ще одним прикладом того, як Москва реагує на спроби будь-якої національної громади боротися за свою гідність, мову, культуру і право на голос. Кремль боїться навіть не збройного спротиву — його лякає слово, пісня, прапор і мова, яка звучить не з Кремля.
Не ізольований випадок — а симптом
Спроба позбутись тих, хто не погоджується з колоніальною моделлю, — це не лише про Башкортостан. Подібні репресії точаться в Якутії , Калмикії , Татарстані, на Північному Кавказі. Усі вони — ланки одного ланцюга. Коли народи Росії починають говорити про самовизначення, про захист своїх земель, ресурсів і культури — Москва обирає відповіддю тортури й вироки.
Та що б не робила влада, національна ідентичність — річ уперта. Страх тимчасовий. Пам’ять — сильніша.
